Мія та Мануель

 

- Лухан, люба, ну розповiдай, що у тебе з Маркiтосом! – Марисса пiдсiла до подруги.
- Нi, Марi, я не хочу! До того ж, в нас нiчого нема, ми просто гуляли разом по парку.
- Нi, я тобi не вiрю! Цього не може бути!
- Може, люба, може! – у цей самий час до кiмнати увiйшла Мiя. Вираз обличчя у неї був такий, наче бiля неї пронеслася стая скажених орангутангiв.
- Люба, що трапилось? Хто тебе так налякав? – запитала Марiса.
- Ти зламала нiгтик? – пожартувала Лухан, яка все одно не любила Мiю, хоч та i була подругою Марi.
- Лухi, ти зi своїми жартами невчасно! Марiса, менi потрiбно з тобою побалакати! Ходiмо до моєї кiмнати, там нiкого нема!
- А тут не можна?
- Вiч на вiч!
- Ну добре, ходiмо до тебе. Вибач, Лухан. – Мiя i Марiса вийшли з кiмнати, а Лухi взяла ведмедика, якого подарував їй Маркус I задумалася про свого хлопця.

- Ну, що таке важливе ти маєш менi повiдомити? – спитала Марiса, коли вони з Мiєю увiйшли до кiмнати.
- Я зламала нiгтик!
- Мiя, невдалий жарт! – зауважила Марiса.
- Ну, годi тобi! Я ж просто хотiла побути з моєю подружкою!
- Мiя, ради тебе я залишила Лухан.
- Люба, у Лухан був такий вираз обличчя, наче б то вона була рада, що ти її бiльше не дiстаєш! I про що ви розмовляли? Знову про Маркуса? Марi, ти їй вже набридла зi своїми повчаннями! Нехай робить, як знає!
- Ти маеш рацiю, годi вже її вчити, це її життя!
- Ну ось i добре!
- То що ми будемо робити?
- Я не знаю. Можемо вiдвiдати старих.
- Нi! Знову бачити Соню! Нi!
- А я була б не проти…
- Нi!
- Ну добре, нi, так нi. Тодi…
- Телефон.
- Вибач, що?
- В тебе піщить телефон! Змiни мелодiю.
- Добре, потiм! Ало! Тату! Привiт!
- Привiт, люба! Дуже радий тебе чути!
- Я теж! Ти щось хотiв?
- Так, сонечко!
- Що саме?
- Я хотiв, щоб ви з Марiсою приїхали додому. Ми б могли пообiдати разом…
- Нi!
- Чому? Ти кудись йдеш?
- Просто… просто ми з Марi сааме зараз збиралися пiти… по крамницях!
- Ну, тодi добре! Iдiть. А куди?
- Тато! Ну ти ж мене знаєш! Я не ходжу нiкуди, крiм мого улюбленого бутiка! Якщо схочеш нас перевiрити, Пiтер знае, де це!
- Добре. Пока, люба! До зустрiчi! – Франко поклав слухавку.
- Мiя, то ми йдемо? – спитала Марi.
- Куди? – здивувалася Мiя.
- По крамницях!
- А! Так, звiсно! – дiвчина встала з лiжка, одягнула куртку i вони пiшли.

Дiвчата сiли у таксi i поїхали до бутiка.
- Мiя, ми дiйсно будемо купувати щось?
- Ну, можем й купити! Я не проти обновити свiй одяг…
- Ну, тодi я теж! Я хочу собi новi джинси, а ще якусь кофтинку i класнi бриджи, можно ще сапожки…
- А я хочу коротеньку сукню для зустрiчi з Бласом.
- Мiя, не треба про цього огидного вихователя!
- Марiсо, вiн мiй хлопець! Не говори так про нього!
- Добре, давай взагалi про нього не говорити!
- ОК! – дiвчатка приїхали до бутiка. Вони вийшли з таксi i попрямували до входу.
Пiсля усiх покупок дiвчата вирiшили сходити у кафе. Вони сiли за столик та заказали собi сiк i тiстечка. Вони були у гарному настрої до тiєї самоi хвилини, як…
- Що ти тут робиш? Ацтекська мавпа! Дикун! Ти за мною стежиш!
- Спокiйно, Мiє, твiй тато попросив мене перевiрити, чи ви тут.
- Ну, ти перевiрив, тепер йди геть!!! – закричала Мiя.
- Нi, менi сказали, щоб я привiз вас до школи.
- Нi!!! – заскиглила Мiя - Навiщо???
- Я не знаю! Менi сказали, я це зроблю! Збирайтеся, ми вже їдемо!
- Брррррр!!!!! Менi погано!!!! Добре, я готова, ходiмо!
- Марiсо…
- Вже йду! – Мiя, Ману та Марi пiймали таксi i поїхали до школи.

- Я цього ацтека вбью!!!! – кричала Мiя, носячись по кiмнатi – Весь настрiй iспоганив!!! Я його…
- Мiя! Годi тобi! Забудь про нього! Одягайся краще, раптом хтось увiйде!
- Добре, добре! Я спокiйна! Вже одягаюсь! Але вiн все одно у мене…
- Досить!
- Брррр. – Мiя, як завжди, була незадоволена. Вона хотiла пiти та вбити Мануеля, але Марi нiколи б їй не дозволила. Тож Мiя одягла на себе коротку зелену сукню, яку вона купила у крамницi i вийшла прогулятися, залишивши Марiсу одну.
- Знову ти, ацтек! Придурок!!! Ти… ти… ти просто iдiот!!!
- Мiя, я теж не в захватi вiд зустрiчi з тобою!
- Я…
- Мiя, жодного слова!!!! – Ману пiдійшов до дiвчини i поцiлував її. Спочатку Мiя якось упиралася, але потiм це почало їй подобатися, тож вона вiдповiла на поцiлунок. Вона й гадки не мала, що буде цiлуватися з ацтеком i що їй це сподобаеться! I все було б гарно, якби не…
- Блас! Нi! Це не те, про що ти подумав! Я не хотiла цього!
- Ти менi вже набридла зi своїми дурними вiдмовками! Ти закохана у Мануеля по самi вуха! Тож йди до нього i цiлуйся далi!
- Ах так?! Набридла?! Ну й катись звідси! – Мiя штовхнула Бласа i побiгла до себе.
- Мія, стій! – закричав Мануель.
- Не підходь до неї! Я тебе вбью! – пригрозив Блас і пішов до себе у кімнату.
- Мені байдуже, що ти мені кажеш, я буду робити те, що хочу! - Ману побіг за Мією. Але він не встиг і не наздогнав її, тож йому нічого не залишилось, як повертатися до себе.
Він відчинив дверь і увшйшов до кімнати.
- О, Ману, привіт!!! – х радістю сказав Ніко – Ти вже тут!!!! Я тебе шукав. Мені потрібно... Ману, що з тобою? На тобі обличчя нема!
- Я поцілував Мію...
- Ну, так це гарно!
- А це все побачив Блас, він накричав на Мію і кинув її, а вона розплакаласб і побігла до своєї кімнати. Авжеж, я не рискнув бігти до жіночьої половини, бо Блас мені пригрозив, щоб я не торкався до Мії, але я його не послухаюсь і як тільки її побічу, зізнаюся!
- Ти супер!
- Я хочу спати! Не діставай мене, добре, Ніко? – Ману завалився на ліжко и заплющив очі.

- Мія, заспокойся! Я тебе благаю, досить скиглити! Мієчка! Я сама вбью того Бласа і того Мануеля!!!
- Ні! Бласа не торкайся! Він правий, я дурепа! А ось Ману в мене получить!!! – Мія вискочила з кімнати і побігла на частину хлопців. Вона взагалі сьогодні дуже багато бігає, але це йде на користь її фігурі, тож вона з радістю бігла. Ну, отже вона побігла до кімнати Мануеля. Коли вона увійшла, хлопець був один і він саме виходив із душа, тож на ньому були тільки труси.
- О, Господи! – заскиглиладівчина – Ацтеку, прикрийся! Я прийшла не для того, щоб дивитись на твою ніжню білизну! Ну що ти стоїш, йолопе?! – Мія підбігла до Ману і накинула на нього рушник – Ну, ось так краще! Вже можно розмовляти! Але сперше... – дівчина дала хлопцю доброго ляпаса – Ось тобі, погань! Із-за тебе мене залишив Блас! – Мія відштовхнула хлопця і сіла на ліжко – То як ти пояснеш той поцілунок?! – весь цей час Ману дивився на Мію здивованими очима, нічого не розуміючи.
- Мія, що ти тут робиш?
- Ацтек, ти що, тільки-но з Марсу? Я тобі вже все пояснила! Я вимагаю виправдань! Навіщо ти мене поцілував?!
- Тому що ти дуже голосно кричала. Треба ж було якось тобі закрити рота! – відмовився Ману і почав одягатися.
- Я тобі не вірю.
- А хіба твоя довіра мені важлива? Думай, що хочеш, а я знаю одне – Блас правильно зробив, давно пора тебе кинути, щоб ти дізналась, що таке біль утрати і зради! Лялька!
- Ацтекська мавпа!
- Барбі!
- Мауглі!
- Закрий рота! Мія, ти мене вже дістала.Будь ласка, не змушуй мене знову затикати тобі рота поцілунком!
- Ні! Тільки не це!
- Ну, годі, тільки не говори, що тобі тоді не сподобалося!
- Ні, авжеж ні, мені було огидно!
- Чому ти тоді мене не відштовхнула?
- Тому... тому...
- Давай, спробуй ще раз! – хлопець підійшов до дівчини і коснувся її губ своїми. Мія не знала, що робити. З одного боку вона не хотіла показувати йому свої почуття, з іншого боку вона не бажала відштовхувати Ману, бо їй було приємно відчувати близість його тіла, його губ.
- Ти що, з глузду з`їхав?! – відійшла дівчина від хлопця – Я ж тобі казала – не треба! Ти мене не чув?!
- Але ж я бачу, що ти цього хочеш! Чому ти не показуєш свої почуття?
- Бо так не можна! В тебе є Лус, в мене – Блас, а в нас ніяких стосунків бути не може! Це зайве, не треба! – Мія хотіла вийти з кімнати, але Ману її зупинив – Мія, ні! Люба, чому ти так зі мною? Я знаю, що ти мене кохаєш, досі кохаєш, я тебе теж. Я жити не зможу, якщо ти мене залишиш... вирішуй... роби, що хочеш, але знай, що я тебе кохаю. – Мануель стояв, чекаючи реакції Мії... чи вийде вона зараз з кімнати, чи обере Бласа, або залишится тут, з ним і подарує йому кохання... Дівчина зі свого боку не знала, що робити. Так, вона кохала Ману, кохала до нестями, але вона не могла залишитись, вона мала піти... Чому? Тому що вона горда! Ця клята гордість!
Мія повернулась до виходу.
- Пробач! – дівчина вийшла. Раптом вона побачила Бласа, який прямував до неї. У цю саму мить вона зрозуміла, що робить велику помику. Ні, не це її щастя, не Блас... її щастя стоїть зараз у кімнаті і вона його вже майже втратила.
- Мія, кохана, а я тебе шукав!
- Блас, пробач, я зайнята! – дівчина увійшла до кімнати - Ману, коханий, любов моя! – вона кинулася на шию хлопцю – Я теж без тебе жити не можу! Пробач мені!

 

Мия (Даша)